Наголос

Коротко про просодику давньогрецької мови

Наголос в давньогрецькій мові був не динамічним, як зараз, а музикальним (так саме як і в латині або сучасній шведській, наприклад). Склади ділились на короткі та довгі. За просодичну одиницю приймалась мора -- час промовляння короткого складу. Довгий склад промовлявся вдвічі довше, ніж короткий, тобто складав дві мори.

Склад міг бути довгим сам по собі чи за позицією. Склад довгий сам по собі, якщо він містить довгу голосну. Довгими складами були ω, η та дифтонги (за деякими вийнятками, наприклад -οι в називн. відм. множини тематичної відміни вважався коротким).

Голосні ε та ο були завжди короткими. Голосні α, ι та υ могли бути як короткими, так і довгими.

Загальні правила наголосу в новогрецькій мові

У подальшому обговоренні склади нумеруються з кінця слова.

Найголовніші правила постановки наголосу:

1. Наголос може падати тільки на три останні склади.
2. Наголос може падати на третій склад, тільки коли перший склад є коротким.
3. Якщо при зміні слова (відмінюванні) до основи додаються склади чи міняється довгота останнього складу, то наголос переміщається згідно з двома першими правилами.
4. В дієслівних формах наголос звичайно намагається стати якомога ближче до третього складу.
5. При відмінюванні іменників наголос намагається залишитися на тій самій позиції, де він знаходився в називному відмінку однини.

Деякі односкладові слова не мають самостійного наголосу й вимовляються разом з сусіднім словом (пор. укр. до у фразі до столу). Вони діляться на проклітики (стоять перед наголошеними словами), та енклітики (стоять за наголошеними словами).

До проклітиків належать, зокрема, форми артиклів, до енклітиків -- присвійні займенники.